Щорічний похід Національних Дружин до Дня Державного Прапора 2018: Як це було

Похід — це слово було чутно по всій базі протягом двох тижнів до поїздки на Південь. Хлопці готувались: хтось шукав палатки, хтось закупав сухпайки, інші займались організацією перевезення. Однозначно — всі жили цією подією. Дати походу вибрали спеціально до Дня Прапору.

Одразу відмовились від ідеї піти в Карпати через популярність і відносну легкість маршруту. Хтось із миколаївців запропонував похід до Кінбурнської коси та місцевих заповідників. Туди і поїхали.
Молоді націоналісти з усієї країни з’їхались 22 серпня до Херсону. Протягом дня всі збирались у парку “Херсонська фортеця”. Під вечір автобуси та поїзди довезли останніх відчайдух, які ще не здогадувались що їх чекає наступні 4 дні.
Фактично похід почався вечором того ж дня, коли ми всі вдруге зібрались в лісі біля села Рибальчого. Встановили намети, почали готувати вечерю. Поспілкувались із побратимами з інших міст. Після вечірнього шикування нам повідомили, що підйом о 5:00, а вихід о 7:00.

День Перший.
Задача від командира — подолати відстань до 40 кілометрів та вийти під вечір в ліс коло села із символічною назвою Геройське. Поки сонце ще піднімалось, ми спокійно собі йшли по відносно гарним степовим дорогам. Змінювались краєвиди: ліс на степ, очерет на оброблені поля. Сліди вовків та диких кабанів були нашими супутниками протягом першої половини дня. Всю важкість походу ми почали відчувати вже близько обіду, коли температура повітря почала сягати 40 градусів, а рівна ґрунтова дорога змінилась на суцільний пісок.

Музикою для наших вух стало банальне слово “привал”, проте чули ми його приблизно раз на дві години. Під кінець дня почали з’являтись і перші “трьохсоті”: переважно це були хлопці з мозолями та тепловими ударами. Друг Мауглі рятував наших “поранених” як міг і відвозив всіх, хто не міг йти, у невідомому для нас напрямку. Щодо задачі від командира — ми її звісно виконали. Окрема тема — це ночівля. Після важкого дня всі збирались біля багаття, готували собі їжу, жартували, ділились військовими спогадами та досвідом попередніх польових виходів. Спати під відкритим небом виявилось набагато зручніше та комфортніше, ніж у розпечених міських квартирах.

День Другий.
Задача — вийти до моря, а це ще 30 кілометрів. Після аналізу першого дня зробили певні зміни у структурі маршових колон. Це додало динаміки, ми стали компактнішими. Вийшли о шостій ранку 24 серпня. Під супровід палючого сонця близько 10:00 ми перетнули межу Херсонської та Миколаївської областей.

Почали сподіватись, що вже вечором будемо плавати у прохолодному морі. Магазин в селі Покровське додав наснаги хлопцям і ми йшли до омріяної прохолоди біля моря. Години нескінченних лісосмуг і близько 20:00 другого дня ми вийшли до моря. Щастю не було меж. 67 кілометрів за два дні, і пісок, реп’яхи, спека, суцільне бездоріжжя, комахи, легенди про кровожерливих каракуртів залишились майже позаду. Попереду нас чекали два дні трішки менших переходів, море, лекції з історії півночі Чорного моря та вшанування отамана Чорноморської Січі — Сидіра Білого.
День Третій.
Пройшов під знаком відпочинку та лекцій. Півдня купались в морі, слухали лекції від хорунжої служби, грали в регбі на пляжі. Лише під вечір отримали наказ збиратись та виходити маршем на Кінбурнську косу. На середині шляху вшанували пам’ять загиблих запорожців та легендарного кошового отамана Сидіра Білого. Пройшли вечором 13 кілометрів та розташувались на ночівлю вже безпосередньо на Кінбурнській косі. Активна частина нашого маршу добігла свого кінця. Втомлені і щасливі ми дивились на зорі та засипали.

День Четвертий.
Пройшов під знаком 15-хвилинної подорожі на “ракеті” до Очакова. Ділились враженнями та збирались додому. Особливо запам’яталась природа Кінбурнської коси, дельфіни, які пропливали майже біля берега.

Підсумок.
83 кілометри, спека під 40 градусів, враження від багатої природи Півдня України, сильний цілеспрямований колектив. Легендарний пісок та реп’яхи. Окремо дякуємо хлопцям, які займались підвозом води, і медику. Якби не вони, було б набагато важче.