Командир Національних Дружин Ігор Михайленко про акцію 16 березня на Майдані

Зараз у країні відбувається сюрреалізм і збивання з основного напрямку думки суспільства. Ручні політтехнологи і політологи всіх напрямків і політичної приналежності намагаються викрутити ситуацію на користь своїх “таборів”. Але головне питання, яке мало б бути на порядку денному… днями, тижнями, медіа не хочуть помічати. Усе просто, як дві копійки. А точно, у нас вивели номенклатуру монет ціною в 1, 2, 5 копійок, і це не тому, що ми класно живемо. Просто всі сфери життєдіяльності країни затягнуті павутиною “схемщиків”, “відкатчиків”, крадіїв, “рішал”… перелік можна продовжувати до нескінченності: де, як, хто, куди, скільки? Але основне питання: чому ми мовчимо?

Свинарчуки — це узагальнююча назва всіх крадіїв з наших (і моєї, і вашої) кишень. Усі, від кого залежить хоч щось у цій країні, думає, як наживитись, а не як розбудувати.

Я в шоці від того, що несуть ті, хто так чи інакше підтримує Порошенка. Таке відчуття, що всі вони живуть в іншій реальності; що армійці, які на передку, не матюкаються, зіштовхнувшись із якістю відремонтованої чи закупленої нової техніки, озброєння або маттехчастини.

Відкрийте очі! Отямтеся!

Цю історію з розкраданням оборонки треба довести докінця і показово. Це в порівняння із тим, що можна віддати крадіям все, але коли крадій вимагає у тебе забрати твою кров – дитину, то це вже перебір, і достойна людина має лягти кістьми, але захистити своє майбутнє. Так і з армією. Нація в перші роки війни годувала фронт, і навіть зараз, як мати піклуючись про своє чадо, продовжує відправляти туди волонтерку.

Настав час високопосадовцям з “Укроборонпрому” відповісти за свої “справи”. Але тут біда. Голосні заяви про відрубані руки виявились черговим піаром галімого головнокомандувача. Він не міг не знати про божевільні розкрадання в оборонці його ж таки близькими і рідними людьми… Я на будь-яку ситуацію дивлюсь без кольорів, не хочу заморочуватись і бачу тут банальну історію: президент зі своїм кумом, хресником і іншою свитою отримують надприбутки зі схем в оборонному секторі, в той час, коли народ жертвує останнім…

Вони збагачуються, ми бідніємо… Ми віддаємо, вони забирають… І це нікого не бентежить?!

Мене це дратує неймовірно! Посидівши трохи і порившись в інтернеті в пошуках того, що ж таке військовий бюджет, знайшов такі цифри: на 2018 рік – 165 млрд грн, з яких 15 млрд грн – це військовий збір з населення – ті 1,5%, які всі ми щодня сплачуємо, проводячи майже всі операції з грошима. І, до речі, одна з категорій видатків на 2018 в МО – це ремонт/закупівля техніки та озброєння. І складає вона 15,9 млрд грн. На це я витратив 10 хвилин. Який висновок хочеться зробити? Боріться за своє. Сума, яку ми сплачуємо, здавалось би незначною. А насправді вона величезна!

Ми – справжні господарі нашої країни. Ми і лише ми можемо вимагати відповідальності за корупційні злочини влади. І те, що ця ситуація так буремно протікає саме перед виборами, – дуже добре, адже це буде чітким меседжом для будь-кого з керманичів, хто стане далі вести державу.

Народ має право проявляти своє “фе”, відстоювати свою честь і вимагати справедливості!

Побачимось вже в цю суботу о 12.00 в Києві на Майдані Незалежності.

Телеграм-канал командира