Спогади Ігоря Бобра, начальника оперативного штабу Національних Дружин, про Широкинську операцію

Спочатку ми їхали в Маріуполь на базу «Азова». Збирались 1-а, 2-а та 3-я роти, кожна з яких отримала своє завдання. З вечора усі готувались до виїзду. Виїжджали ще засвітла, погода була морозною, але вранці навіть вийшло сонце. Ми стояли у Павлополі. Нашій 1-й роті видали наказ зачистити село Піщевик. Саме там у нас базувався спостережний пункт.

Потім отримали наказ повернутися назад у Маріуполь. Там переукомплектувались і поїхали у Лебединське. Першою йшла розвідка, потім ми. Зайшли в село і розмістилися там в Будинку культури, де власне і мешкали. Розставили по селу патрулі, організували спостережні пункти. У Лебединському стояв високий елеватор, де теж розмістили спостережний пункт. З нього добре було видно населені пункти: справа – Широкине, зліва – Саханка.

З окупованих територій щоразу до нас прилітали міни. Одного разу, коли ми повертались з пункту спостереження, міна приземлилась майже біля нашої машини. Склалося враження, що окупанти били наосліп. У цей час 2-а рота вела запеклі бої безпосередньо у Широкиному, куди ми зайшли 13 лютого. 14 лютого там зав’язався бій, а вже наступного дня оголосили перемир’я.

16 лютого в Києві запрошуємо ветеранів російсько-української війни та усіх охочих відсвяткувати разом річницю переможної Широкинської операції у війні з окупантами з РФ, поспілкуватись з побратимами та поділитись своїми спогадами про ті славні дні.

Деталі